«ГОНОРАР УСПІХУ» ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ОСОБИ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

Анотація

Метою даної статті є дослідження правової сутності такого способу обчислення гонорару адвоката як «гонорар успіху», розкриття його позитивних та негативних рис, а також досвіду практики Європейського суду з прав людини та досвіду зарубіжних країн у його застосуванні.

У контексті розкриття предмета дослідження як для досягнення мети наукової роботи, так і забезпечення повноти, об’єктивності, достовірності та переконливості отриманих результатів автором було застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, що є характерними для правової науки. Зокрема, за допомогою історичного методу було досліджено зародження та тривалий історичний шлях розвитку даного правового інституту. Системно-структурний метод надав змогу сформулювати загальну структуру дослідження, а діалектичний – проаналізувати насамперед положення законодавства та судової практики щодо можливості використання «гонорару успіху» як способу обчислення гонорару адвоката. За допомогою порівняльно-правового методу, було проаналізовано законодавство зарубіжних країн, що надало можливість використання їх позитивного досвіду в аспекті обчислення розміру гонорару адвоката.

В даній статті розкриваються наукові підходи дослідників щодо визначення сутності витрат на правову допомогу насамперед, що стосується природи «гонорару успіху», позитивних та негативних його рис, а також аналізуються положення вітчизняного та зарубіжного законодавців щодо можливості закріплення в договорі про надання правової допомоги умови, яка свідчить про такий спосіб обчислення розміру оплати праці адвоката як «гонорар успіху». Значна частина роботи присвячена аналізу правозастосовної практики українських судів та Європейського суду з прав людини, як взагалі щодо можливості, так і щодо доцільності існування певних критеріїв обмеження його розміру.

Звертається увага, що значна кількість зарубіжних країн не забороняють можливість використання «гонорару успіху», враховуючи насамперед наявність певних обмежень щодо категорій справ, або ж сприйняття його як додаткової винагороди.

На основі проведеного дослідження робиться висновок, згідно з яким враховуючи принцип свободи договору, адвокат і клієнт мають можливість зазначити у вказаному договорі умову щодо «гонорару успіху» як спосіб обчислення гонорару адвоката, за яким досягнення певного результату повинно сприйматись не як предмет договору, а саме як юридичний факт (відкладальна обставина), з настанням якого сторони обумовлюють необхідність здійснення оплати належної адвокату винагороди за досягнення ним відповідно рівня якості його діяльності. Аргументується, що позитивними рисами «гонорару успіху» є збільшення фінансової доступності надання правової допомоги для населення та його націленість на результат, що в багатьох випадках може покращити якість надання такої допомоги, а також захистити інтереси можливого клієнта адвоката від понесення ним зайвих витрат.