Конституційно-правові академічні студії

Конституційна система захисту прав і свобод людини та громадянина: теоретико-правові засади та роль адвокатури

2025-09-26T13:10:12+03:00

Стаття присвячена дослідженню конституційної системи захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні з особливим акцентом на ролі адвокатури в цій системі. Автор аналізує сучасний стан правозахисних механізмів та виявляє значний розрив між конституційними деклараціями про правову державу та їх практичною реалізацією.
Дослідження обґрунтовує необхідність концептуального переосмислення структури державних обов’язків у сфері прав людини. Запропоновано відійти від традиційного розуміння триєдиного обов’язку «визнання-дотримання-захист» і розглядати захист як самостійний державний обов’язок. Така диференціація обумовлена специфікою суб’єктів реалізації, особливостями функціонування та різними механізмами забезпечення кожного з цих обов’язків.
Особливу увагу приділено ролі адвокатури як незалежного інституту громадянського суспільства. Доведено, що діяльність адвоката не має подвійного характеру, а є єдиною за своєю суттю: захищаючи права окремої особи, адвокат одночасно сприяє зміцненню законності в суспільстві. Встановлено прямий зв’язок між ефективністю адвокатської діяльності та загальним рівнем демократичного розвитку держави.
Автор критично оцінює сучасний стан правової державності в Україні, констатуючи, що проголошення правової держави в Конституції не відповідає реальному стану речей. Виявлено основні проблеми, що перешкоджають ефективному функціонуванню правозахисних механізмів: недовіру громадян до державних інститутів, порушення прав з боку владних структур, слабкість інститутів громадянського суспільства.
Дослідження базується на комплексному аналізі вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, міжнародних документів у сфері прав людини, конституційних положень та правозастосовної практики. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства у сфері захисту прав людини та розвитку інститутів громадянського суспільства.

Основні напрями цифрової трансформації правового механізму реалізації конституційних земельних прав

2025-09-26T13:41:02+03:00

Метою статті є дослідження сучасного стану та перспектив розвитку правового механізму реалізації конституційних прав на земельні ділянки із застосуванням цифрових технологій. Закріплення на конституційному рівні вихідних засад правового регулювання земельних відносин виступає гарантією реалізації конституційних земельних прав та спонукає до активного пошуку дієвих засобів їх забезпечення.

Досліджуючи інструменти правового механізму реалізації земельних прав, зокрема цифровізацію адміністративної процедури у сфері земельних відносин, у статті висновується, що цифрова трансформація земельних відносин сприяє деперсоналізації процесів реалізації земельних прав та покращує ефективність оцінки стану земель.

Проблематика правового забезпечення цифровізації природоресурсної та природоохоронної сфери стає об’єктом особливого наукового інтересу та наукових розвідок. Проте сучасні українські реалії, пов’язані з воєнними діями, та як наслідок обмеженням земельних та інших природних ресурсів, змінами у правовій системі, вимагають додаткового ґрунтовного наукового дослідження перспективи правового регулювання застосування цифрових технологій у реалізацій конституційних земельних прав.

Розкриваються наукові підходи до розмежування змісту понять «цифрова трансформація» та «цифровізація». Стверджується, що вихідними умовами для цифрової трансформації є конституційні норми, які гарантують право власності на землю та його непорушність, право користування землями, право на доступ до інформації про стан земель як елементу довкілля та на публічну інформацію, право на захист інформації, право на судовий захист. Аналіз цих положень дає підстави стверджувати, що норми Конституції є безпосередньою правовою основою, що актуалізує створення та функціонування цифрових систем у сфері земельних прав. Принципи та засади Конституції України створюють правову основу для впровадження електронних інструментів, що забезпечують прозорість, ефективність та захист земельних прав.

Проведене дослідження наслідків мінного забруднення земельного фонду України внаслідок збройної агресії російської федерації, актуалізує необхідність законодавчо визначеного механізму реалізації прав власності на земельні ділянки, що зазнали мінування, оскільки його відсутність ускладнює правозастосов- ну практику та створює перешкоди для ефективного захисту земельних прав.

Підсумовано, що до основних напрямів цифрової трансформації земельних відносин слід віднести: вдосконалення та подальше наповнення Державного земельного кадастру достовірною інформацією; розвиток національної інфраструктури геопросторових даних та оновлення картографічної основи; подальше спрощення та автоматизація державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на них, створення умов для ефективного функціонування ринку земель; завершення інвентаризації земель державної власності та впровадження нового програмного забезпечення для взаємодії між системами Державного земельного кадастру та з іншими реєстрами; цифровізація послуг, автоматизація процесів та забезпечення прозорості земельних відносин.

Міжнародні стандарти прав людини як інструмент гармонізації глобального та локального правопорядку

2025-09-26T14:14:31+03:00

Дослідження присвячене комплексному аналізу концептуальних засад, основних ознак та практичних аспектів функціонування міжнародних стандартів прав людини у сучасному глобалізованому світі. Актуальність роботи зумовлена необхідністю формування цілісного теоретичного підходу до розуміння природи міжнародних стандартів в умовах динамічного розвитку міжнародного права та прийняття понад 300 міжнародних документів у сфері прав людини.
У роботі проаналізовано еволюцію концептуальних підходів до визначення міжнародних стандартів прав людини, починаючи від Декларації про верховенство права 2012 року та Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 41/120. Особливу увагу приділено дослідженню головних характеристик стандартів: встановленню змісту та обсягу прав людини, їх мінімальному характеру як «найменшого прийнятного компромісу», обов’язковості дотримання та модельності для національних правових систем.
Значну частину дослідження присвячено аналізу парадоксу універсальності міжнародних стандартів, який полягає у поєднанні їх глобального характеру з можливістю різного культурно-специфічного тлумачення. Розглянуто практику Європейського суду з прав людини щодо застосування доктрини «межі розсуду» та підходи різних цивілізацій до інтерпретації основоположних прав і свобод. Обґрунтовано необхідність діалогу цивілізацій для формування «консенсусної» мови у сфері прав людини.
Окрему увагу приділено практичним аспектам реалізації міжнародних стандартів, зокрема проблемі встановлення справедливого балансу між індивідуальними та колективними інтересами. Проаналізовано процес стандартизації соціальної значущості формально відмінних правових явищ та діалектику сутності й форми у застосуванні міжнародних стандартів. Розглянуто специфіку максимальної абстрактності термінології міжнародних стандартів та особливості їх офіційного тлумачення в конкретно-історічних умовах.
Дослідження демонструє складну та багатовимірну природу міжнародних стандартів прав людини, їх динамічний характер та здатність адаптуватися до змінних суспільних потреб, зберігаючи при цьому фундаментальну спрямованість на захист людської гідності та забезпечення справедливості у глобальному масштабі.

Четверте покоління прав людини: змістовне наповнення в умовах цифрового суспільства

2025-09-26T14:29:52+03:00

Стаття присвячена дослідженню концепції четвертого покоління прав людини в контексті сучасних викликів цифрового суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення традиційної генераційної класифікації прав людини, розробленої К. Васаком, у зв’язку з появою принципо- во нових форм правовідносин, де об’єктом виступають дані та інформація в цифровому форматі. Метою дослідження є проведення теоретико-правового аналізу концепції четвертого покоління прав людини у контексті визначення її змістовного наповнення в умовах цифрового суспільства. У статті використано системний підхід, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та прогностичний методи. Проаналізовано обмеження традиційної тригенераційної класифікації, зокрема її євроцентристський характер та неврахування культурного різноманіття правових традицій. Розкрито дуальний характер впливу цифровізації на систему прав людини: модифікацію традиційних прав та виникнення принципово нових викликів.
Досліджено структуру четвертого покоління прав людини, що включає цифрові та соматичні права. Визначено специфічні характеристики цифрових прав людини, що відрізняють їх від попередніх поколінь: специфічний об’єкт правовідносин - інформація та дані у цифровому форматі; реалізація через цифрові технології. У статті звернено увагу на етичні дилеми, пов’язані з розширенням каталогу прав людини, зокрема потенційний конфлікт з традиційними релігійними та моральними нормами. Констатовано, що формування четвертого покоління прав людини відображає кардинальні зміни в характері суспільних відносин під впливом цифрових технологій. Ця трансформація вимагає не просто доповнення існуючої системи прав, а її якісної переконфігурації з урахуванням нових форм соціальної взаємодії та ймовірних викликів і загроз, обумовлених природою цифрового простору. Зроблено висновок про необхідність збалансованого підходу до розвитку четвертого покоління прав, що поєднує правові, етичні, технологічні та соціальні аспекти для забезпечення захисту людської гідності в умовах стрімких цивілізаційних змін.

Юридичне забезпечення свободи вираження поглядів в Україні

2025-09-26T14:41:48+03:00

У статті проаналізовано загальнотеоретичні та конституційні аспекти юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні.
Метою дослідження є загальнотеоретична характеристика юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні.
Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів (антропологічний, системний, діалектичний), загальнонаукових (аналіз, формально-догматичний, структурний) методів і спеціально-юридичних методів (тлумачення юридичних норм, порівняльно-правовий, структурно-правовий).
На підставі аналізу структури свободи вираження поглядів людини як суб’єктивного юридичного права поняття цього права визначено як можливість людини, закріплена в юридичних нормах та забезпечувана державою, вільно виражати погляди, збирати, шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, поширювати, передавати і використовувати інформацію та ідеї усно, письмово або в будь-якій іншій формі та в будь-який спосіб, крім випадків, визначених законом.
Юридичним механізмом забезпечення свободи вираження поглядів в Україні є система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи вираження поглядів загалом, а також окремих її елементів (можливостей), закріплених у національних нормативно-правових актах та в інших джерелах права.
Наголошено, що в Україні проявляється ряд позитивних тенденцій у сфері правового забезпечення ре- алізації свободи вираження поглядів, а саме: – формування законодавства України (зокрема, визнання обов’язковими для себе міжнародних доку- ментів) з питань свободи вираження поглядів та інформаційних прав як її складової; – посилення кримінальної відповідальності за злочини проти журналістів та членів їхніх сімей; – можливість громадян та інших суб’єктів звертатися до парламентського омбудсмена України, Конститу- ційного Суду України, Європейського суду з прав людини з питань захисту свободи вираження поглядів та ін.
Попри позитивні тенденції у сфері правового забезпечення свободи вираження поглядів в Україні, залишається все ж таки ще низка проблем у цій сфері. Найбільшою проблемою є повномасштабне вторгнення Російської Федерації проти України, яке спричинило масові порушення прав журналістів та медіа.

Правова держава в парадигмі сучасного конституціоналізму: принципи, механізми та виклики імплементації

2025-09-26T16:10:02+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню теоретико-концептуальних засад правової держави та проблем практичної реалізації її принципів у сучасних умовах. Актуальність дослідження обумовлена наявністю значного розриву між теоретичними концепціями правової державності та їх практичною імплементацією в демократичних суспільствах. Метою роботи є аналіз основних принципів правової держави, виявлення факторів, що перешкоджають їх ефективному втіленню, та дослідження механізмів формування правової державності.
У дослідженні використано системний підхід, методи порівняльно-правового аналізу, структурно-функціональний та історико-правовий методи. Проаналізовано еволюцію поняття правової держави від античних часів до сучасності, розкрито концептуальні відмінності між поняттями «правова держава» та «верховенство права» в контексті різних правових традицій.
Особливу увагу приділено дослідженню триєдиної структури принципу правової держави, що включає ідеологічно-концептуальну, нормативно-правову та практично-імплементаційну складові. Виявлено, що ключовою проблемою сучасного державотворення є не відсутність відповідного законодавства у сфері прав людини, а брак ефективних механізмів трансформації правових норм у реальні інструменти захисту громадянських прав.
Доведено, що правова держава являє собою не статичну конструкцію, а динамічний процес, який вимагає постійної взаємодії між теоретичним осмисленням, нормативним закріпленням та практичною реалізацією правових принципів. Результати дослідження засвідчують необхідність розробки більш ефективних механізмів імплементації принципів правової державності та формування відповідної правової культури в суспільстві. Перспективи подальших досліджень включають вивчення впливу цифровізації та глобаліза- ційних процесів на трансформацію традиційних моделей правової державності.

Конституційно-судовий діалог: міжнародні стандарти та судова практика

2025-09-26T19:02:32+03:00

Діалог між судами є механізмом удосконалення сучасної конституційної юрисдикції. Зростання інфор- мації в цьому столітті призвело до складних конфліктів, що ускладнює надання конституційної відповіді виключно на основі внутрішнього контексту країни. Таким чином, серед конституційних суддів існує тенденція шукати інший досвід для узагальнення своїх глухих кутів, діалогічної діяльності та обміну юридичними міркуваннями між судами, виразу, здатного сприяти зменшенню дискреційних повноважень конституційного тлумача та захисту фундаментальних прав.
Після тематичної деталізації оцінюються методологічні аспекти, застосовні до цих аргументів, поясню- ються в загальному вигляді їх умови, характеристики, модальності, об’єкт, гіпотези та цілі, щоб розглянути в наступній темі припущення та легітимізуючі засади судового діалогу, довести, яким чином конституційна теорія служить опорою для побудови цієї мережі правової взаємодії, висвітлення, зокрема, перспективи конституціоналізму як динамічного процесу, внеску конституційної герменевтики, контрмажоритарної позиції Суду та неймовірності побудови глобальної Конституції у світі.
Насамкінець, намагаємось систематизувати судові діалоги між конституційними судами, пропоную- чи процесуальне тлумачення того, як іноземне судове рішення може бути інтерналізоване в національній реальності Верховного Суду, наголошуючи на можливості покрокового підходу до контекстуалізації конституційних приписів, вставлених у різні контексти, переважно з використанням порівняння як інтер- претаційного методу. У цьому контексті робота є результатом рефлексивної організації обміну впливами між конституційними суддями, які відіграють важливу роль у співпраці раціоналізації та контролю влади з обміном горизонтальним досвідом, враховуючи, що поширення юридичних угод між конституційними судами є інструментами, здатними зменшити межі дискреційних повноважень перекладача та захистити фундаментальні права, які є вразливими через рівень вкорінення парадоксів та їх глобальної проекції в конституційній юрисдикції.

«Права і вольності Війська Запорозького» як конституційні засади державного життя Української козацької держави другої половини XVII-XVIII ст.

2025-09-27T05:31:50+03:00

У статті досліджено правові основи державного життя Української козацької держави у другій половині XVII–XVIII ст. через призму «прав і вольностей» Війська Запорозького. Проаналізовано зміст україно-московських статей як приклад ранньомодерного конституціоналізму в Східній Європі. Розкрито політико-правове значення цих документів для формування ідеї обмеженої влади, представницького управління та соціального захисту. Висвітлено зусилля козацької еліти щодо збереження автономних прав у контексті зовнішнього тиску Московської держави. Доведено, що козацьке право становить самобутню форму конституційної традиції в історії українського державотворення.
Проаналізувати зміст і значення «прав і вольностей» Війська Запорозького як засадничих конституційних принципів Української козацької держави; визначити їхній вплив на формування політико-правової системи та механізмів державного управління у другій половині XVII–XVIII ст.

Методологічною основою наукової статті є комплекс загальних та спеціально-наукових методів пізнання. Авторами були використані: історико-правовий метод для реконструкції правових засад і традицій козацької державності; системно-структурний підхід для виявлення інституційних елементів державного устрою, закріплених у козацькому праві; джерелознавчий метод для аналізу нормативних актів.
Уточнено, що поняття «права і вольності» козацтва не лише відображало звичаєве право, а й набувало нормативного оформлення, яке відповідало принципам конституціоналізму ранньомодерної Європи.
Показано, що попри формальну залежність від московського протекторату, українська козацька еліта послідовно відстоювала автономні «права і вольності» як політико-правовий фундамент своєї державності. «Права і вольності» Війська Запорозького сформували унікальну модель державно-правового мислення, яка поєднувала демократичні принципи, військову організацію та звичаєве право. Дослідження дозволяє стверджувати, що козацька держава другої половини XVII–XVIII ст. мала сформовані риси ранньомодерного конституціоналізму, що випереджали багато європейських аналогів. Збереження і правове кодифікування «вольностей» було не лише засобом збереження самобутності, а й політичним механізмом протистояння зовнішньому тиску та централізації з боку Московської держави.

Теоретичні засади здійснення народовладдя в умовах особливих правових режимів

2025-09-27T05:48:50+03:00

Інститут представництва породжує ключову проблему для сучасної концепції демократії - між номінальними носіями влади та абсолютними правителями, адже влада, врешті-решт, не може бути нічим іншим, як здійсненням влади. Відповідно, проведення вільних виборів саме по собі не може бути надійним критерієм справжньої демократії, оскільки на шляху її практичної реалізації постає наступна не менш критична і складна проблема - якими засобами і засобами необхідно посилити вплив народу на здійснення влади, що формується від імені народу і здійснюється щодо народу.

Невідчужуваність народного суверенітету виключає розуміння народної установчої влади як одноразового акту, після якого народ нібито втрачає свій суверенітет, як фактично дозволяла пануюча в країнах колишнього соціалістичного табору концепція «народної демократії». Тому ніхто, в тому числі і держава, не може узурпувати народний суверенітет. Останнє положення Конституції України є одним із загальних принципів конституційного ладу України, які підлягають посиленню конституційного захисту. Обмежувати демократію нелегітимно, тому що вона нібито здатна лише дати народу можливість періодично змінювати своїх правителів шляхом загальних виборів.

Формування структури правового режиму, як і технологія введення правових режимів, має ґрунтуватися на принципах верховенства права, законності, доцільності та обґрунтованості, оскільки в протилежному випадку введення обмежень та обов’язків може викликати неприйняття в суспільстві та стати причиною соціально-політичних катаклізмів. В цілому перевагою правових режимів перед іншими засобами правової політики є комплексне вирішення важливих завдань конституційно-правової політики.

Відповідність положень про нагляд за місцевим самоврядуванням конституції Польщі та правовим актам

2025-09-27T06:00:23+03:00

Метою статті є аналіз регулювання процедури нагляду за місцевим самоврядуванням у польській Конституції та в правовій системі, що регулює нагляд за місцевим самоврядуванням. Реалізація цієї мети надає можливість продемонструвати, наскільки нагляд має конституційну владу та чи дотримується конституційна норма в законодавстві. Тому в цьому дослідженні не досліджуються питання, що пов’язані з наглядом, які безпосередньо не випливають з Конституції. Зокрема, це стосується процедури нагляду. Зміст даного дослідження включає аналіз самого поняття нагляду, критеріїв нагляду та контролюючих органів.
Основним методом дослідження є догматичний метод, орієнтований на тлумачення конституційних норм і виклад позицій і поглядів представників науки. Використаний метод дослідження також включає аналіз судової практики обраних та представницьких судів та презентацію практичних прикладів нагляду та їх оцінки адміністративними судами.
У Конституції Польщі поняття нагляду використовується без його визначення. Так само його трактують і в польській доктрині, і в судовій юриспруденції, наголошуючи на найважливішому його елементі – владному та односторонньому втручанні контролюючого органу в діяльність органів місцевого самоврядування. Цим він відрізняється від контролю, який не включає в себе цю форму впливу.
Конституція Польщі занадто вузько визначає критерій нагляду за наглядом, а також неповно визначає наглядові органи. При цьому ігнорується критерій пропорційності, який обмежує право на владне втручання в діяльність органів місцевого самоврядування випадками істотного порушення закону. Крім того, законодавець закріплює за контролюючими органами критерії цілеспрямованого або результативного характеру. Багато органів державного управління, такі як міністр закордонних справ або воєводський інспектор шкіл, здійснюють наглядові повноваження над місцевими органами влади, хоча вони не є наглядовими органами в розумінні Конституції.
Несумісність законів з Конституцією з точки зору критерію нагляду та кількості органів з наглядовою компетенцією не має суттєвого впливу на незалежність місцевого самоврядування. Це пов’язано з епізодичним застосуванням наглядових критеріїв, відмінних від законності, та загалом єдиною позицією адміністративних судів, які завжди зводять оцінку наглядової діяльності до критерію законності. Практика адміністративних судів дозволяє усунути ці розбіжності. Про необхідність термінової зміни до польської Конституції у дослідженні не йдеться.

Європейські регіональні стандарти та рекомендації у сфері пробації

2025-09-27T06:11:28+03:00

Актуальність теми зумовлена зростанням ролі інституту пробації в системі кримінальної юстиції, зокрема в контексті впровадження гуманістичних підходів до покарання. У сучасних умовах особливої важливості набуває узгодження національної системи пробації з міжнародно-правовими стандартами, що визначають напрям розвитку ефективних та альтернативних до позбавлення волі заходів впливу на правопорушників. Мета статті полягає в тому, щоб комплексно охарактеризувати інституційні та нормативні механізми у сфері пробації регіонального європейського рівня та визначити їх особливості з урахуванням положень міжнародних актів та практики їх застосування. Для досягнення вказаної мети пропонується проаналізувати закріплення міжнародно-правових стандартів пробації у європейській регіональній системі захисту прав та свобод людини. У статті розкривається зміст положень регіональних актів, що визначають правове регулювання прав та свобод осіб до яких застосовуються покарання та інші заходи кримінально-правового характеру та надається їх інтерпретація під кутом втілення пробаційних заходів. Використано комплекс методів наукового пізнання, а саме описовий метод – для загальної характеристики положень міжнародних документів регіонального рівня у сфері пробації, щоб показати їх зовнішній прояв; формаль- но-логічний метод – при встановленні змісту та особливостей правових положень викладених у джерелах; аксіологічний метод застосовано для підкреслення значення регіональних стандартів та рекомендацій у сфері пробації; методи правового аналізу та синтезу – для опрацювання практики правозахисних інституцій та встановленні особливостей інституційних та нормативних механізмів регіонального рівня, включно з рекомендаціями у сфері пробації. За результатами дослідження встановлено, що регіональні системи захисту прав людини закріплюють ключові стандарти пробації, зокрема право на гуманне поводження та повагу до гідності, переважно узгоджуючи свої положення з універсальними міжнародними актами. Найбільш розвиненою є європейська система, яка через практику ЄСПЛ і рекомендації Ради Європи формує орієнтири для законодавчого й практичного регулювання пробації на національному рівні. Доведено, що рекомендації у сфері пробації слід вважати невід’ємною складовою системи міжнародно-правових стандартів пробації у їх широкому розумінні, оскільки їх прийняття впливає на розробку конкретних наднаціональних механізмів у цій сфері. Україні слід звернути особливу увагу на відповідні рекомендаційні акти та посилювати їх імплементацію в національній правовій системі.

Суд присяжних як форма безпосередньої демократії в Україні: виклики та перспективи його становлення

2025-09-27T06:24:44+03:00

Метою статті є здійснення комплексного конституційно–правового аналізу інституту суду присяжних як форми безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя в умовах сучасної Україні, проблем та перспектив його становлення. На основі вище наведених концептуальних положень можна стверджувати, що суд присяжних є одним із дієвих форм безпосередньої демократії. У контексті сучасного конституційного розвитку, суд присяжних виступає важливим елементом забезпечення справедливості та транспарентності судових процесів. Участь народу у здійсненні правосуддя за участі присяжних прямо передбачена Конституцією України. Однак, конституційне право громадян України щодо здійснення правосуддя шляхом участі присяжних у визначених законом випадках не було належним чином реалізоване. Більше того, навіть ті незначні випадки залучення присяжних до судового розгляду окремих категорій справ відбувалися з порушенням чинного законодавства. Це зумовлює необхідність реформування цього інституту з урахуванням міжнародних правових стандартів та особливостей становлення правової системи України в післявоєнний період.
Реформування суду присяжних в умовах війни суттєво ускладнюється. Однак воно повинно відбуватися з метою збереження традиції конституційної демократії. Основний вектор розвитку процесів реформування передбачає вирішення низки нагальних питань: запровадження класичної моделі суду присяжних, яка дозволяє зберегти баланс між участю народу у здійсненні правосуддя та незалежністю судової влади; гарантування незалежного статусу присяжних в процесі здійснення правосуддя; удосконалення процедури формування списків присяжних та рівня їх кваліфікації.