КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ КООРДИНАЦІЇ ПРИЙНЯТОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА ЛИТВИ В 1918–1920 РР.

Анотація

Об'єктом дослідження є положення Тимчасових конституцій 1918 року, 1919 і 1920 років, що стосуються створення правової системи Литви. Метою дослідження є визначення, що послужило підставою для сприйняття іноземного права і партикуляризму закону, який закон був прийнятий і який зв'язок між ним і новоствореним національним правом. Основними методами, які використовуються є: систематичний, телеологічний, історичний, лінгвістичний та порівняльний. У цій статті представлено оригінальне бачення прийнятого закону і критична оцінка міжвоєнного рішення уряду Литви повністю скасувати прийнятий закон. На думку авторів, сприйняття закону і партикуляризм, закріплені у Тимчасових конституціях, відповідали очікуванням громадян, а прагнення уряду повністю скасувати прийнятий закон у всіх сферах діяльності людей при інтенсивному розвитку національного права відповідало принципам стратегічних інтересів держави і суспільства. Партикуляризм був природним виразом плюралізму, властивого західній правовій традиції, і мав великий потенціал для розвитку литовського права, який не використовувався через негативну оцінку партикуляризму і спроб його повного усунення.

Акти, видані російською владою в 1914-1915 рр. та владою Німеччини в 1915-1918 рр., обмежували права жителів Литви, жорстко обмежували грошові та майнові відносини, ускладнювали відновлення економіки країни, передбачаючи репресивні або обмежувальні заходи проти громадяни ворожих держав. Відновлена Литовська держава прагнула встановити мирні відносини з усіма державами, включаючи ті, з якими Росія і Німеччина перебували у стані війни. Скасування закону, введеного владою Росії та Німеччини під час війни, було розумним і корисним рішенням влади Литви.

Поширене в історико-правовій літературі Литви тлумачення конституційної норми «[закони], що існували до війни» як «ті, що існували до 1 серпня 1914 року», неправильно. Питання про те, які закони були прийняті, повинно вирішуватися не за датою прийняття того чи іншого акту, а за його змістом – оскільки він пов'язаний або не має відношення до Першої світової війні. Всі дії, якими Російська імперія втручалася або готувалася втрутитися в цю війну, повинні вважатися виключеними з правової системи відновленої Литовської держави в сенсі конституційної норми «[закони], які існували до війни» і загальний дух цієї Конституції.

Система конституційного контролю, закріплена у Тимчасових конституціях, коли суд або виконавчий орган перевіряє відповідність прийнятого закону Конституції до його застосування, піддається критиці з точки зору сучасної юридичної науки, але в умовах Литви 1918-1920 рр., він був гнучким, швидким, дозволяючи громадянам піднімати питання про конституційність закону, представляючи свої аргументи.