Пряма, непряма дискримінація та суб’єкти конституційно-правової відповідальності в умовах збройних конфліктів

Анотація

В статті уточнюються ознаки прямої та непрямої дискримінації в умовах збройних конфліктів та коло суб’єктів, яке несе конституційно-правову відповідальність за вчинення конституційного правопорушення – дискримінацію.
Аналізуються норми Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни та заборону дискримінації. Зазначається, що ворожа дискримінація є забороненою, а збройний конфлікт не є виклю- ченням для такої заборони. Положення Женевської Конвенції, якими заборонена ворожа дискримінація щодо всього населення всих держав, які перебувають у конфлікті, спрямовані на полегшення страждань, які de facto спричинені населенню держав війною. Виосновується, що незалежно від того, яка з держав, що перебувають в конфлікті, здійснює юрисдикцію щодо території і незалежно від того чи здійснює ця держава законний чи не законний контроль, але якщо контроль держави над певною територією є ефектив- ним – ця держава зобов’язана: 1) поводитися з усіма особами, що перебувають під захистом, однаково, без дискримінаці; 2) застосовувати такий захід або сукупність заходів контролю чи безпеки, які є необхідними під час війни. Не виконання чи не належне виконання вище зазначених зобов’язань сторонами конфлікту є порушенням норм міжнародного права та звичаїв війни.
В статті уточнюються ознаки прямої і непрямої дискримінації в умовах збройних конфліктів. Для того, щоб дискримінація під час збройного конфлікту була кваліфікована як пряма – немає необхідності до- водити, що особи перебували в ідентичній ситуації – сто відсоткової ідентичності досягти неможливо – достатньо, щоб їх ситуації були схожі у принципово важливих моментах. Для того, щоб кваліфікувати поводження як відмінне – має бути виявлена ознака, за якою таке різне ставлення в умовах збройного конфлікту можна ідентифікувати. Доводиться, що держава-учасник конфлікту, запроваджуючи той або ін- ший захід чи загальну політику держави, має оцінювати саме наслідки такого заходу/політики держави з точки зору чи можуть вони мати непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи осіб. Має бути розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку планувалось до- сягти, незалежно від того чи здійснює держава їх на своїй території, чи вдалась вона до екстериторіальної поведінки і здійснює ці заходи/політику на території іншої держави, яка тимчасово нею окупована. Держа- ва-учасниця конфлікту, переслідуючи правомірну (легітимну) мету і вживаючи заходи для її досягнення, має на кожному етапі їх реалізації оцінювати і прогнозувати до яких реальних наслідків вони призводять.
В статті наголошується, що на частинах тих територій однієї держави, над якими інша держава має неза- конний, але ефективний контроль, незалежно від того, здійснювався чи здійснюється такий контроль цією іншою державою безпосередньо, через збройні сили, або через підпорядковану місцеву адміністрацію – ця інша держава вважається такою, що має юрисдикцію на зазначеній території, а відтак несе юридичну відповідальність за свою екстериторіальну поведінку – порушення заборони дискримінації. Акцентується увага, що міжнародні акти з прав людини, міжнародні звичаї не вимагають від держави-учасниці конфлікту сприятливішого поводження щодо населення іншої держави-учасниці конфлікту, але забороненою є пряма дискримінація - гірше поводження з тією чи іншою особою чи групою осіб без адекватного обґрунтування.
Пряма дискримінація в умовах збройного конфлікту має місце, коли: 1) до особи (групи осіб), які перебу- вають на території, що знаходиться під юрисдикцією держави, ставляться у менш сприятливий спосіб, у порівнянні з тим, як ставилися чи могли б ставитися до інших осіб у подібній ситуації; 2) причиною такого ставлення є наявність у цієї особи певних характеристик, що відносяться до категорії «захищених ознак». При непрямій дискримінації йдеться про різне ставлення до людей в однакових ситуаціях в умовах воєнно- го конфлікту; однакове ставлення до людей, ситуації яких в умовах війни відрізняються.
Також в статті пропонується вдосконалити концепцію щодо кола суб’єктів конституційно-правової від- повідальності шляхом розрізнення: 1) держави, яка має юрисдикцію щодо всієї своєї території; 2) держави, яка здійснює над частиною території іншої держави незаконний, але ефективний контроль, незалежно від того, здійснювався чи здійснюється такий контроль безпосередньо, через збройні сили, або через підпо- рядковану місцеву адміністрацію.